Радан Доміцелія, Марія, Матильда й Анатолій

Місто Вінниця було зайняте німецькими та румунськими військами 19 липня 1941 р., а до кінця місяця під окупацією опинилася вся область. Перший розстріл євреїв у обласному центрі відбувся не пізніше 29 липня, його жертвами стали 146 представників місцевої інтелігенції.

Доміцелія Радан із дітьми-підлітками Матильдою та Анатолієм долучилася до місцевого підпілля й часто приймала у своєму будинку євреїв. Її старша донька Марія працювала в одній із вінницьких шкіл і мешкала окремо.

Наприкінці 1941 р. родина Раданів прихистила в себе Берту Вілінську, яка втекла з м. Київ, сподіваючись возз’єднатися зі своєю родиною в м. Вінниця. Пізніше єврейка почала брати участь у діяльності підпілля, відповідала за встановлення зв’язків із його членами в смт Немирів. Учителька української мови Броня Шейвехман, переховуючись у будинку Раданів, виготовляла антинацистські листівки. Знайшла притулок тут і вінницька лікарка Роза Зелітерман. Декого з утікачів родині вдалося переправити на територію, підконтрольну румунському війську, таким чином зберігши їхнє життя.

Згодом Анатолій Радан привів додому дівчинку Валю Барк, урятувавши її з колони євреїв, яких мали вивезти. Упродовж кількох тижнів малу переховували в підвалі. Доміцелія завдяки доньці-вчительці змогла дістати для Валі документи на українське прізвище, і дівчинку прийняли до дитячого будинку, в якому вона перебувала до кінця німецької окупації.

Згодом іще одна єврейська дівчинка, 15-річна Ліля Сігаль, донька партизана, знайшла прихисток в оселі Марії Радан. Батько забрав її лише після закінчення війни.

Загалом родина Раданів під час Голокосту врятувала 48 євреїв. Після війни багато хто з уцілілих продовжував спілкування з рятівниками наживо чи листуванням.

У 1994 р. Яд Вашем визнав Доміцелію Марію, Матильду та Анатолія Праведниками народів світу.